Приблизно, років 200 тому, в одному з самих густонаселених міст Європи, Неаполі, пекарі сталі нашвидку готувати блюдо для бідних – це були коржики з тіста, які зверху покривали шаром томатів, посипали орегано (сушеним майораном) і поливали рослинним маслом, іноді зверху клали трохи сиру. Так з’явилася піца. Бродячі торговці складали її у високі мідні ящики, які носили на голові, і продавали на вулицях. Часто купці були настільки бідні, що брали піцу у борг і розплачувалися за неї протягом тижня. |
Тому таку піцу називали “восьмиденною”. Вважається, що існує тільки два види класичної неаполітанської піци – «Марінара» і «Маргарита». Перша названа на честь рибаків, які колись їли її на сніданок, а з другою пов’язаний дуже цікавий факт. 11 червня 1889 року кухаря Раффаеле Еспозіто, мешканця Неаполя, запросили випекти піцу для королеви Маргарити, дружини короля Умберто. Деякі історики вважають, що королева хотіла завоювати серця своїх підданих, розділивши з ними їх улюблене блюдо. Судячи по свідоцтвах, що збереглися, було виготовлено три види піци. У одну з них входили помідори, моцарелла і базилік. По легенді, королеві особливо сподобалася ця піца. Можливо тому, що кольори цієї піци нагадали королеві кольори прапора, а можливо тому, що піца й справді була дуже смачною— про це легенда замовчує, але точно відомо, що королева дозволила назвати піцу своїм ім’ям, подарувавши Італії і всьому світу класичну «Маргариту». З тих пір моцарелла і томати стали невід’ємними складовими цього блюда.
Прообраз піци народився в Стародавній Греції. Греки запікали тісто, приправляючи його оливковим маслом, сиром і зеленню. Така піца називалася «plakuntos», тобто «плоский випечений хліб». А стародавні римляни рясно приправляли піцу листям лавра і медом, у них піца отримала назву «placenta», або із-за зовнішньої схожості, або ж завдяки своєрідному відчуттю гумору римлян. |
Зараз піца, як не дивно, — найвідоміше блюдо італійської кухні. Піца буквально підкорила світ, і, не в останню чергу, сприяла тому, що італійська кухня стала однією з найпопулярніших у всьому світі. У Неаполі, в 18 столітті з’явилося те, що благополучно дожило до наших днів і розповсюдилось по всьому світу.
До речі, що з тих пір піца і перестала бути їжею лише для нижчих шарів суспільства — поступово вона стала з’являтися на столах справжніх гурманів, і вже не тільки піцерії стали включати її в меню. Хоча по-справжньому відчути всю красу справжньої піци можна тільки там, де є дров’яна піч, мармуровий стіл і веселий піццайріо, який готує піцу прямо в залі!
Привезені з Нового Світу томати опинилися дуже доречними. Вони, а потім і томатний соус, стали ідеальним і невід’ємним інгредієнтами піци. Таким же інгредієнтом став і сир. Компанію сиру і помідорам складали спочатку лише оливки, гриби, анчоуси, але потім в піцу стали класти все — будь-які продукти, що опинялися під рукою.